Всі публікації

Про спільну часткову власність

Автор: Пискун Леся  •  16 August 2016


 Відповідно до ст. 355 - 365 Цивільного Кодексу України: майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

 Майно може належати особам на праві спільної часткової власності або на праві спільної сумісної власності.

  Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

 Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. 

  Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

 Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. 

 Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

 Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковий  і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

 Плоди, продукція та доходи від користування майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

 Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

  Співвласник має право самостійно розпорядитися часткою у праві спільної часткової власності.

 У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

 Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

 Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продавати свою частку іншій особі.

 Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця.

 У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити  до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

 До таких вимог застосовуються позовна давність в один рік.

 Передача співвласником свого переважного права кіпівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.

  Частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін.

 Частка у праві спільної часткової власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, переходить до набувача відповідно до ст. 334 ЦК України.

 Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

 Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно з законом або є неможливим (ч.2 ст. 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

 Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

 Договір про виділ частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

 Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членами його сім'ї/

 Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

 Відповідно з Постановою від 07.02.2014 № 5 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з Розгляду Цивільних і Кримінальних справ: 

 Відповідно до ст. 41 Конституції України та п.2 ч.1 ст. 3, ст. 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Ураховуючи, що згідно зі статтею 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, та іншими нормативно-правовими актами, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.

 Оскільки згідно з чинним законодавством суд вирішує спори співвласників щодо розпорядження чи користування майном, то не слід розглядати як неправомірне позбавлення права власності присудження грошової або іншої матеріальної компенсації за частку у спільній власності за наявності умов, передбачених п.п. 1-4 ч.1 та ч.2 ст. 365 ЦК України, якщо її неможливо виділити або поділити майно в натурі чи спільно користуватися ним.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства.

 Спори, пов'язані із захистом права власності та інших речових прав, розглядаються судами відповідно до визначеної процесуальним закрном юрисдикції.

 До позовів, що викають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про визнання права на таке майно, про витребування майна із чужого незаконного володіння, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, не пов'язаних із позбавленням володіння, про встановлення сервітуту, виключення майна з-під арешту, визнання правочину недійсним (незалежно від заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину) тощо.

 При цьому неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху, а в певних випадках за таких обставин може бути відмовлено в позові.

 Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд враховує, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом. При цьому діє призумція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.

 Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно (ч.4 ст. 355 ЦК України), тобто діє презумція спільної часткової власності. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Отже, якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при придбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається з урахуванням вкладу кожного із співвласників у придбання (виготовлення, спорудження майна).

 Частка суб'єкта права спільної сумісної власності визначається, зокрема, при поділі майна, виділі частки зі спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.


Автор
фото
Адвокат (Київ) Виконано завдань: 0 Відгуків: 27

Loading...
В даному розділі статей більше немає