Всі публікації

Про адміністративний арешт майна платників податків

Автор: Пискун Леся  •  15 August 2016


 Відповідно до п. 94.1 ст. 94 ПК України адміністративний арешт майна платників податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначений законом.

 Підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК встановлено, що арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

 У відповідності до п. 95.6 ст. 94 ПК України керівник контролюючого органу (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у п. 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків.

 Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Згідно до п. 94.10 ст. 94 ПК України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника контролюючого органу (його заступника), обгрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірено судом.

 Системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що підставою для застосування адміністративного арешту є вчинене платників податків правопорушення у сфері оподаткування, якет полягає в неправомірному не допуску до перевірки посадових осіб податкового органу за наявності законних підстав для її проведення незалежно від наявності в такого платника податкового боргу на момент звернення контролюючого органу з позовом до суду.

 Враховуючи, що зазначені підстави викладені у ст. 94 Податкового кодексу України, яка регулює питання застосування до платника податків такого заходу, як адміністративний арешт майна, арешт коштів на рахунках платника податків є лише частиною цього арешту і повинен розглядатися разом з ним.

 Відповідно до п.п. 94.19.1. п. 94.19 ст. 94 ПК України припинення адміністративного арешту майна платника податків здійснюється у зв'язку з відсутністю протягом строку, зазначеного у п. 94.10, рішення суду про визнання арешту обгрунтованим.

 Таким чином, без наявності рішення суду про обгрунтованість арешту майна підприємства, суд позбавлений можливості застосувати арешт рахунків платника податків у банках, оскільки зазначений захід є частиною арешту майна.

 Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити, те що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

  Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту органами податкової служби визначені ст. 94 ПК України.

 Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов'язків платника податків, наведене в п. 94.1 ст. 94 ПК України регулюють, за своїм зміст однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

 Отже, норми статті 94 ПК України регулюють застосування будь-якого адміністративного арешту незалежно від предмета такого арешту.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" практика ЄСПЛ застосовується українськими судами як джерело права.

Так, в Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України", Суд зазначає, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип незалежного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладенно підстави, на яких вони грунтуються....

  В інформаційному Листі Вищого адміністративного суду України від 29.04.2013 №642/12/13-12 зазначено, що підстави для застосування як адміністративного арешту майна, та і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рушенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

 Зазначене випливає із системного тлумачення правових норм, які містяться у ст. 94 ПК України. Ці норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладені адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків, причому зміст правового регулювання викладається в єдиному контексті.

 Вищенаведене підтверджується також Порядком застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого Наказу Міністерства фінансів України від 07. 11.2011 року № 1398.

  Розділ VII Порядку визначає саме особливості застосування арешту коштів на рахунках платника податків як різновиду адміністративного арешту майна.

 При цьому згідно з п. 7.3 цього Порядку для застосування арешту коштів на рахунку платника податків орган державної податкової служби подає до суду позовну заяву в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

  Правило, передбачене нормою розглядуваного підзаконного нормативно-правового акта, застосовується в тому разі, якщо податкови органом визнано за необхідне застосовувати адміністративний арешт як майна платника податків, відмінного від коштів, так і коштів на рахунку такого платника податків. Арешт майна та арешт коштів на рахунках платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

 Такими підставами є: 

1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений подаковий борг;

2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу;

3) майно не може бути джерелом податкового боргу у відповідній сумі.

 При цьому арешт із підстав, передбачених п.п. 20.1.17 п. 20.1 ст. 20 ПК України, не може застосовуватись до майна платника податків, відмінного від коштів, оскільки диспозиція розглядуваної правової норми визначає предметом для накладення арешту виключно кошти та цінності, що знаходяться в банках.

 За таких обставин звернення податкового органу до суду з вимогою про накладення арешту на кошти з підстав, передбачених п.п. 20.1.17 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, може здійснюватися без урахування норми п. 7.3 Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого Наказом міністерства фінансів України від 17.11.2011 року № 1398.

 Отже, таке звернення може відбуватися не лише в день прийняття рішення про накладення адміністративного арешту на майно платника податків.

 Водночас умовою застосування норм п.п. 20.1.17 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України є відсутність у платника податків майна, яке може бути використане для погашення податкового боргу.

 Відповідна обставина повинна бути підтверджена.

При цьому повинно бути встановлено (доведено) відсутність відповідного майна не взагалі, а саме на момент, коли у податкового органу виникає право на стягнення податкового боргу, ефективність реалізації якого забезпечується спеціальними заходами, зокрема адміністративним арештом майна, у тому числі коштів. В іншому разі вимога про застосування арешту коштів буде передчасною, оскільки не виключається, що на момент пред'явлення відповідної вимоги майно, за рахунок якого можна погасити податковий борг, буде наявним.

 у свою чергу, відповідно до п. 95.2 ПК України право на стягнення коштів та продаж майна платника податків виникає у податкового органу через 60 календарних днів з дня надіслання податкової вимоги, тому саме з цього моменту податковий орган уповноважений оцінювати майновий стан платника податків з огляду на наявність у нього достатніх джерел для погашення податкового боргу.

  Таким чином, податкові органи в силу п.п. 20.1.17 п. 20.1 ст. 20 ПК України наділені повноваженнями на звернення до суду з позовами про накладення арешту на кошти платника податку в разі відсутності в такого платника для погашення податкового боргу майна. Водночас така недостатність повинна бути встановлена станом не раніше для виникненння у податкового органу права на стягнення пожаткового боргу, тобто не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання податкової вимоги.

  При цьому сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу державної податкової служби на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту. Наведене пояснюється похідним характером адміністративного арешту майна (у тому числі коштів) як засобу забезпечення виконання платником податків своїх зобов'язань. Отже, арешт може стосуватися лише такого майна (коштів), яке є необдним для виконання певних зобов'язань платника податків, зокрема, щодо погашення податкового боргу.

 Доцільно зауважити, в усіх випадках суд постановляє рішення про зупинення податкових операцій платника податків шляхом накладення арешту на кошти платника податків у відповідній сумі, або про накладення арешту на кошти платника податків у відповідній сумі.

 Статтею 43 та 48 Конституції України передбачають, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом та кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

 Накладення арешту на рахунки, кошти на яких використовуються для виплати заробітної плати працівниками, спричиняє порушення їх конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю. 

 Арешт коштів на вищевказаному рахунку також унеможливлює виконання ним своїх обов'язків зі сплати податків і зборів.

 При цьому Податковим кодексом України та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено нарахування штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату податків та єдиного збору.

 Відповідно до ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення за порушення термінів сплати заробітної плати та не в повному обсязі тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємства незалежно від форм власності.

Також ч. 12 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

 За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань  із сплати податків, інших обов'язкових плптежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).

Таким чином, на кошти призначенням яких є сплата єдиного внеску, не може бути звернуто стягнення за іншими вимогами, ніж сплата такого внеску.


Автор
фото
Адвокат (Київ) Виконано завдань: 0 Відгуків: 27

Loading...
В даному розділі статей більше немає