Всі публікації

Як змусити "ліквідатора банку" зарахувати зустрічні однорідні вимоги або історія одної аплеяційної скарги). Частина перша.

Автор: Мишура Кирилл  •  18 March 2016


        Різні складні життєві ситуації змушують людей звертатися до банків для отримання кредиту, інколи люди звертаються до банку для отримання кредиту, при наявному в тому самому банку "депозиті". До таких кроків людей, змушує ускладнена та довготривала процедура дострокового розірвання договору вкладу. 

    При цьому, зазвичай при укладенні кредитного договору сторони, додатково укладають договір застави, предметом якого і стають грошові кошти за договором вкладу.

За таких умов начебто всі задоволені, але це все лише до того моменту поки не розпочинається процедура ліквідації банку.

Отримати свій вклад від Фонду, стає не можливо оскільки він продовжує бути предметом договору застави, а дочекатися задоволення ліквідатором вимог  (4-ої черги) в повному обсязі , має примарний шанс.

При цьому уповноважена особа Фонду, починає процедуру стягнення заборгованості за кредитом, і в таких ситуаціях людина окрім того, що вже втратила грошові кошти за договором вкладу, має ризик втратити і своє майно. 

На укладання договору зарахування зустрічних вимог, що передбачений       п. 8 ч.2 ст. 46 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", уповноважена особа Фонду, звісно не погоджуються, відтак це призводить до необхідності звератися до суду з позовом про зобов’язання виконання умов договору. 

Судді в рішеннях суду, зазначають, що стягнення предмету застави або укладення договору зарахування зустрічних вимог є правом, а не обов’язком Банку і на цій підставі відмовляють в задоволенні позовних вимог. 

До мене, потрапило партнерське замовлення на складання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, за яким людина опинилися саме в такій ситуації, клієнт ставив за головну мету затягнути судовий розгляд, відтак при складанні апеляційної скарги застосовувалися юридичні фікції.

Нижче приводжу, витяг з апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, щодо правової позиції апелянта.  

Витяг з апеляційної скарги:   

""Відтак вважаю, що рішення Красногвардійського районного суду                               м. Дніпропетровська від --.11.2015 року по справі № 204/----/15-ц було прийнято з порушеннями норм процесуального та матеріального права.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування             практики Європейського суду з прав людини» - «Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.»

Суддя першої інстанції при винесенні рішення керувалася лише національними нормами права, при цьому було прийняте рішення яке порушує моє право власності, яке гарантується ст. 1 Першого Протоколу  до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України.

Відповідно ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод – «Кожна фізична  або  юридична  особа  має право мирно володіти своїм майном.  Ніхто не  може  бути  позбавлений  своєї  власності інакше  як  в  інтересах  суспільства  і  на умовах,  передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.                                   Проте попередні положення жодним  чином  не  обмежують  право держави  вводити в дію такі закони,  які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за  користуванням  майном  відповідно  до загальних  інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.»

Відповідно до ч.3 ст. 41 Конституції України – «Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.»

Відповідно до ст. 321 ЦК України – «1. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його

2. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

3. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.»

Надалі по тексту витяги з рішень Європейського суду з прав людини, щодо яких відсутні офіційні переклади або переклади передбачені ч. 2 ст. 18 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,  викладені в оригінальному тексті, на вимогу ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Відповідно до ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про виконання рішень та застосування             практики Європейського суду з прав людини» - У  разі  відсутності  перекладу  Рішення та ухвали Суду чи ухвали Комісії суд користується оригінальним текстом.»

Виходячи з оцінки Європейського суду з прав людини наданого по справі Gayduk and Others v. Ukraine, власністю зокрема  є існуючі речі, або активи, у тому числі вимоги, щодо яких особа може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" отримання ефективного здійснення права власності.

Відповідно до витягу з остаточного рішення Європейського суду з прав людини по справі Gayduk and Others v. Ukraine – «The Court reiterates that, according to the established case-law of the Convention organs, “possessions” within the meaning of Article 1 of Protocol No. 1 can be “existing possessions” (see Van der Mussele v. Belgium, judgment of 23 November 1983, Series A no. 70, p. 23, § 48) or assets, including claims, in respect of which the applicant can argue that he has at least a “legitimate expectation” of obtaining effective enjoyment of a property right (see Pine Valley Developments Ltd. and Others v. Ireland, judgment of 29 November 1991, Series A no. 222, p. 23, § 51; and Pressos Companía Naviera S.A. v. Belgium, judgment of 20 November 1995, Series A no. 332, p. 21, § 31).»   

Відтак, можна стверджувати, що вклад  -------- у розмірі 200 000 грн., що розміщений у ПАТ «---------, відповідно до договору вкладу№ ------- вклад (депозит) «Прибутковий» в національній валюті без права поповнення від 23.07.2013р. є власністю Апелянта

Суд першої інстанції при винесенні рішення зазначив, як мотив відмови у задоволення зустрічних позовних вимог --- наступне – «З приводу вищевикладеного необхідно зазначити, що відповідно до п.5.2.3 кредитного договору № ---- від 13.01.2014р. банк має право звернути стягнення на предмет застави за відповідним договором застави у разі якщо після спливу строку /настання терміну виконання відповідного зобов'язання останнє не буде виконано або буде виконано не в повному розмірі, а також достроково у випадках, передбачених п.5.2.2 і 5.2 цього договору.

Таким чином, звернення стягнення на предмет застави за відповідним договором застави у випадку порушення позичальником умов кредитного договору є правом банку, а не його обов’язком.»

Вважаю, що в даному випадку, суддя першої інстанції не вірно оцінювала статус особи Позивача за первісним позовом, і як наслідок було не вірно визначено мету позовних вимог за первісним позовом.

Як, вже зазначалося вище, суд першої інстанції в своєму рішенні визначає статус  Позивача за первісним позовом, як «банк», тобто юридичну особу, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків, та здійснює свою діяльність з метою отримання прибутку.

Але, з позовною заявою про стягнення заборгованість за кредитним договором, до суду першої інстанції звернувся Банк в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку, який має на меті здійснення своєї діяльності задля захисту прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, відповідно до ч. 2 ст. 1 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»

Відповідно до ч. 2  ст. 1 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» - Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

(Прим. Посилання на правову позицію ЄСПЛ, у справі Котов проти Росії, є юридичною фікцією, оскільки наведена нижче правова позиція є позицією викладеною в постанові ЕСПЛ від 14 січня 2010 року, дане рішення було скасовано рішенням Великої Палати від 03 квітня 2012 року, дана фікція застосовувалася для надання приводу апеляційній інстанції відмовити у задоволенні скарги, та для створення можливості в подальшому звернутися до касаційної інстанції.  Насправді в правовій позиції Великої Палати  ЄСПЛ по справі Котов проти Росії , зазначено про те що з огляду на положення ФЗ РФ ід 19 листопада 1992 роки ( Закон 1992 року) про неспроможність ( банкрутство ) підприємств ( який можна застосовувати до процедур банкрутства , розпочатим до 1 березня 1998 року), в розглянуті періоди часу конкурсний керуючий мав значну оперативної іінституційної незалежністю, державні офіційні особи не мали повноважень на те, щоб давати йому інструкції, і тому не могли безпосередньо втручатися в процес ліквідації як такої. Залученість держави в процедури ліквідації витікала тільки з його ролі у встановленні законодавчих рамок таких процедур,
визначенні функцій і повноважень комітету кредиторів та конкурсного керуючого і нагляд за дотриманням правил. З цього виходить що конкурсний керуючий не був державною посадовою особою. 

Але, дана правова позиція ЄСПЛ не повинна застосовуватися судом, оскільки в сучасності на території України уповноважена особа Фонду виконує свої функції як суб’єкт публічного права, відповідно до ч. 2 ст. 3 Про систему гарантування вкладів фізичних осіб - "Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об’єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб’єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.") 

Виходячи з оцінки Європейського суду з прав людини наданого по справі KOTOV v. RUSSIA, можна стверджувати, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку, здійснює функції публічної влади та виявляється наділеним місією регламентувати «справедливу рівновагу» між вимогами публічних інтересів та захистом основних прав особистості.

Відповідно до витягу з остаточного рішення Європейського суду з прав людини по справі KOTOV v. RUSSIA – «Unlike the Government, the Court takes the view that the liquidator may be regarded as a representative of the State, having regard in particular to his status as defined in sections 19 and 21 of the 1992 Act. Those provisions lay down the conditions to be fulfilled by candidates to the office of liquidator and the qualities required of them, without indicating whether the candidate must be a private person or a civil servant. Even if the liquidator is a private person, in view of the nature of his duties and the fact that he is authorised by the domestic courts to discharge them, the Court is not persuaded that the State could avoid responsibility by delegating its obligations to this person (see, mutatis mutandis, Costello-Roberts v. the United Kingdom, 25 March 1993, § 27 in fine, Series A no. 247‑C). According to the above-mentioned provisions, he is not a professional liquidator but an economist or lawyer authorised by the domestic courts to oversee the insolvency procedure. Those same courts in fact supervise his activities (contrast Katsyuk, cited above, § 39). In the context of his powers, which are thus defined by law, the liquidator discharges duties pertaining to public authority and is expected to achieve a “fair balance” between the demands of the general interest and the requirements of the protection of the individual’s fundamental rights(see, among other authorities, Luordo, cited above, §§ 67-69). Consequently, in the Court’s opinion, his acts and omissions engage, in the circumstances of the case, the responsibility of the State (see, mutatis mutandis, Sychev v. Ukraine, no. 4773/02, §§ 53 and 54, 11 October 2005).»

Відтак, з вищенаведеного можна стверджувати, що Уповноважена особа гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку ,  при здійсненні своєї діяльності  та суд першої інстанції при прийнятті рішення по справі повинні були керуватися принципом досягнення "справедливого балансу" між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту основних прав особистості.

Виходячи з оцінки Європейського суду з прав людини наданого по справі DEPALLE v. FRANCE, слід зазначити, що втручання  Уповноваженої особи гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку  у здійснення мною ----  права користування, розпорядження моїм майном, а саме   банківського вкладу відповідно до договору банківського вкладу за № -------- від 23.07.2013р. у розмірі 200000 грн.,  не досягло «справедливого балансу», між вимогами загального інтересу громади та вимогами захисту основних прав особистості, оскільки на мене було покладено  індивідуальний та надмірний тягар, при цьому не було досягнуто розумної співмірності між використовуваними засобами і переслідуваної мети, а саме захист прав і законних інтересів вкладників банків.

Відповідно до витягу з остаточного рішення Європейського суду з прав людини по справі DEPALLE v. FRANCE « … 83. According to well-established case-law, the second paragraph of Article 1 of Protocol No. 1 is to be read in the light of the principle enunciated in the first sentence. Consequently, an interference must achieve a “fair balance” between the demands of the general interest of the community and the requirements of the protection of the individual’s fundamental rights. The search for this balance is reflected in the structure of Article 1 of Protocol No. 1 as a whole, and therefore also in the second paragraph thereof: there must be a reasonable relationship of proportionality between the means employed and the aim pursued. In determining whether this requirement is met, the Court recognises that the State enjoys a wide margin of appreciation with regard both to choosing the means of enforcement and to ascertaining whether the consequences of enforcement are justified in the general interest for the purpose of achieving the object of the law in question (see Chassagnou and Others v. France [GC], nos. 25088/94, 28331/95 and 28443/95, § 75, ECHR 1999-III). The requisite balance will not be achieved if the person concerned has had to bear an individual and excessive burden…» 

Відтак прошу зауважити, що суд першої інстанції під час розгляду справи не з’ясував в повному обсязі всі обставини, що мають значення по справі, а саме:

- переслідувану мету Позивача за первинним позовом.

- чи буде досягнуто розумної співмірності між використовуваними засобами і переслідуваної мети при задоволенні позовних вимог.

 -  чи не буде покладено  на мене як на Відповідача індивідуальний та надмірний тягар.

 -  чи не буде наслідком прийняття даного рішення по справі, до фактичного позбавлення права власності ------,  на кошти які є на депозитному рахунку № ------- відповідно до договору банківського вкладу за № ------- від 23.07.2013р. у розмірі 200000грн. , та іншого належного ---- майна, навіть якщо-- Апелянта -- формально не позбавили даного права.   

З вищевикладеного можливо зробити висновок, про те що судом було не повністю з’ясовані всі обставини, що мають значення для справи.

 Згідно п. 1 ч. 1 ст. 309 Цивільного процесуального кодексу України, підставами  для скасування рішення суду першої інстанції і  ухвалення нового рішення або зміни рішення є:  1) неповне з'ясування судом обставин,  що мають значення  для  справи. ""

Розгляд данної апеляційної скарги розпочався досить цікаво, з наступними особливостями: 

- Апелянтом при поданні апеляційної скарги, одразу не було сплачено судовий збір, звісно ж Апеляційним судом була винесена ухвала про залишення скарги без руху, Апелянтом дана ухвала була отримана та виконана, при цьому Апелянту в той самий день подзвонив помічник судді та цікавився чи отримав Апелянт дану ухвалу та чи має Він можливість її виконати, в моїй практиці таких дзвінків я не отримував натомість, судді швиденько виносили ухвалу про повернення скарги, наавіть не перевіривши чи отримала особа ухвалу залишення скарги без руху. 

- Помічник судді просить надати переклад рішень ЄСПЛ на українську або ... ну хоча б на російську мову, (цікаво на якій мові судді викладуть витяги з рішень ЄСПЛ в своєму рішенні, при цьому на вимогу ст. 18 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» повинні цитувати або на англійській або на французькій мові.)     

Наразі ж чекаю рішення (або ж все таки ухвали) апеляційного суду, яка буде опублікована в наступній частині. 

 


Автор
фото
Юрист (Дніпро) Виконано завдань: 0 Відгуків: 22

Loading...
В даному розділі статей більше немає