День Незалежності.

Сьогодні свято...День незалежності України...і сьогодні такий похмурий день у моєму місті та моєму житті. Плаче небо, плаче Україна, плачу я з ними....У такий день потрібно радіти і святкувати....але як?! Коли цю ніч (як і безліч попередніх) я провела очікуючи дзвінка чоловіка, який знаходиться у зоні АТО, кілька разів сама набирала, але марно. Це так хажливо не знати чи почуєшь рідний голос у ранці чи вже ніколи не почуєшь.....Ми вже ніколи не прощаємось, не домовляємось про те коли зізвонимись - ми вже не належимо самі собі, а є заручниками нікому не потрібної війни, яка не змінює життя, а просто зухвало знищує його, розриває на куски, підпорядковує своєму не від чого не залежному графіку, породжує ненависть до ближнього та біль у серці..... Кожен його день там- це перемога над смерттю! Кожен мій день тут - це страждання та віра у найкраще! Кожен прожитий нами день - це корок у наближенні до перемоги, до миру, до справжньої незалежності! Це вибиває землю з під ніг, це не дає можливості повноцінно жити та працювати. Я маю дві мрії: щоб мій чоловік повернувся до дому живий та здоровий і щоб наша Україна була насправді незалежною, вільною, сильною, а головне мирною державою, у якій жінки плакали б лише від щастя, а чоловіки покидали свої сім"ї лише йдучи на роботу, а стріляли на полюванні чи у тирі (так було і так має бути!), щоб всі свята ми святкували у тісному сімейному колі, під дзвін дитячого сміху, під звуки рідної музики..........Зі святом тебе Україно! Зі святом вас - українці! І як казав Т.Г. Шевченко: Борітеся - поборете! Отже, з вірою у світле майбутнє зустрінемо завтра.......Слава Україні!

А що це свято для Вас, колеги?