Всі публікації

Відповідальність за порушення аліментних зобов’язань

Автор: Максимик Михайло Петрович  •  05 September 2013


Однією з основних цілей, задля якої чоловік і жінка укладають шлюб, є народження і виховання дітей. Однак, трапляються випадки, коли дитина народжується всупереч бажанню батька чи матері. Проте, не залежно від обставин, котрі передували зачаттю і народженню дитини, вона має право на гідні умови існування: житло, їжу, одяг тощо. Цілком очевидно, що забезпечити дитині такі умови існування повинні, перш за все, її біологічні батьки. З 27 вересня 1991р. в Україні діють положення Конвенції про права дитини, ст. 27 якої, зокрема, гласить: «Батько (батьки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей, умов життя, необхідних для розвитку дитини». Ця міжнародно-правова норма знайшла своє подальше відображення у ст. 180 Сімейного кодексу України (надалі – СК України) та інших законодавчих актах, про які мова піде далі.

У більшості випадків, якщо батьки дитини мешкають у зареєстрованому шлюбі чи однією сім’єю без реєстрації шлюбу, вони виховують і утримують дитину спільно, за рахунок коштів сімейного бюджету. Але досить поширеними є випадки, воли батьки мешкають окремо, наприклад, якщо вони розірвали шлюб або ніколи у ньому не перебували. Існує декілька способів участі того з батьків, хто мешкає окремо від дитини, в її утриманні.

Звичайно, найцивілізованішим способом, який відповідає і приписам закону, і нормам моралі, є добровільна участь того з батьків, хто мешкає окремо, у витратах на утримання дитини. Маю на увазі усну домовленість між батьками про те, що батько (мати), які не проживають спільно з дитиною, щомісячно чи в інший обумовлений часовий проміжок надають грошові кошти або матеріальні засоби: одяг, взуття, продукти харчування і т.д. Однак, треба розуміти, що така участь у витратах на утримання дитини не є аліментами в розумінні СК України. Це, радше, добровільна допомога тому з батьків, з ким мешкає дитина. Відповідно, у випадку припинення такої допомоги до батька (матері) не можна застосувати жодного виду відповідальності.

Різновидом цього способу можна вважати відрахування аліментів за ініціативою платника. Так, відповідно до ст. 187 СК України, один з батьків може подати заяву за місцем своєї роботи, місцем виплати пенсії або стипендії, про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати (пенсії, стипендії) у розмірі і на строк, зазначені у цій заяві. Але, така заява у будь-який час може бути відкликана заявником. І, знову ж таки, застосувати до «відмовника» жодного виду відповідальності не можна.

Значно надійнішим способом забезпечення виконання обов’язку з утримання дитини є укладання між батьками договору про сплату аліментів. Можливість здійснення такого правочину передбачена ст. 189 СК України. Оскільки договір укладається у письмовій формі та підлягає обов’язковому нотаріальному засвідченню, він юридично закріплює прийняте тим з батьків, хто мешкає окремо від дитини, зобов’язання брати участь в її утриманні. Варто зазначити, що одностороння відмова платника аліментів за таким договором від подальшої сплати аліментів надає право другому з батьків звернутись до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису. Після вчинення такого виконавчого напису договір набуває статусу боргового документа і отримувач аліментів може стягувати їх за допомогою органів Державної виконавчої служби. Спір щодо невиконання договору про сплату аліментів може вирішуватись також судом. Цікавим і практичним є питання про можливість стягнення з особи, яка за договором прийняла на себе обов’язок платити аліменти, неустойки (пені) за їх несплату чи несвоєчасну сплату. Більшість вчених-правознавців схиляються до думки, що про стягнення неустойки мова може йти лише тоді, коли право на її стягнення, а також її розмір прямо передбачені у договорі.

Найпоширенішим і найнадійнішим способом виконання зобов’язань з утримання дитини є стягнення аліментів у судовому порядку. Порядок їх стягнення визначено ст. 180-197 СК України. Важливо, що з позовом про стягнення аліментів один з батьків може звернутися до суду не лише після розірвання шлюбу, але й під час проживання у шлюбі. Такий же позов може бути пред’явлено до особи, зазначеної у свідоцтві про народження батьком дитини у порядку ст. 126 СК України, а також до особи, чиє батьківство встановлене за рішенням суду.

Згідно зі ст. 14 Цивільного процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими для всіх органів, установ, підприємств, організацій та фізичних осіб. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Таким законом слугує Кримінальний кодекс України (КК України). Ст. 164 КК України за ухилення від сплати аліментів передбачає або штраф від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто, від 1700 до 3400 грн.), або громадські роботи на строк від 80 до 120 годин, або виправні роботи на строк до 1 року, або обмеження свободи на строк до 2 років. Оскільки в Україні такий від покарання, як «обмеження волі», ніякими підзаконними актами поки-що не регламентується, то у випадку такого судового вироку неплатнику аліментів доведеться реально відбувати покарання у вигляді позбавлення волі… Однак, застосування кримінальної відповідальності до неплатника аліментів можливе лише за наявності фактору злісного ухилення, під яким треба розуміти існування заборгованості, яка в сукупності перевищує суму аліментів за 6 місяців. Важливо звернути увагу на зміни у коментованій статті КК: якщо раніше кримінальна відповідальність наставала за несплату аліментів протягом 6 місяців підряд, то тепер кримінальне переслідування загрожує за 6-місячну заборгованість з аліментів у сукупності (наприклад, батько дитини не заплатив аліменти у червні, серпні, жовтні, грудні 2011р. та січні-лютому 2012р.). Але на практиці отримувачі аліментів досить рідко домагаються порушення кримінальної справи: адже притягнення боржника до громадських робіт чи обмеження його волі ніяк не сприяють отриманню реальних коштів на утримання дитини.

Саме тому все більшу зацікавленість викликає такий вид відповідальності за несвоєчасну сплату аліментів, як передбачена ст. 196 СК України неустойка (пеня). Варто зазначити, що норма про стягнення пені за прострочення сплати аліментів – новела сімейного законодавства (діє з 01 січня 2004р.), яка ставить за мету дисциплінування платників аліментів та компенсування отримувачу аліментів втрат, пов’язаних зі знеціненням несвоєчасно отриманих коштів.

Отже, відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України, при виникненні з вини особи, зобов’язаної сплачувати аліменти за рішенням суду, заборгованості, отримувач аліментів має право стягнути з нього неустойку (пеню) в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Як на мене, ця законодавча норма викладена достатньо чітко, зрозуміло й не мала б давати підстав для неоднозначного тлумачення. На практиці, однак, суперечок не виникає лише щодо розміру пені (1%). А стосовно строку, за який пеню можна стягувати, вже дев’ятий рік точаться гарячі дискусії.

На теперішній час серед вчених та юристів-практиків, котрі займаються сімейним правом, досить чітко вимальовуються два підходи до обчислення строку, за який можна стягувати пеню.

Одна група юристів вважає, що пеню необхідно нараховувати лише на кількість днів у місяці, за який аліменти не були сплачені. За принципом «мовчазної згоди» при здійсненні розрахунку будь-якої неустойки більшість юристів вважає, що у місяці – 30 днів. Помноживши цю кількість днів на 1%, отримуємо розмір неустойки – 30% на місяць. Наприклад, громадянин Л. без поважної причини протягом жовтня-грудня 2011р. та січня-лютого 2012р. не виплачував колишній дружині визначені за рішенням суду аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 500 грн. Тобто, його заборгованість з аліментів становить 2500 грн. З березня 2012р. цей гіпотетичний батько відновив сплату аліментів. Якщо дотримуватись точки зору прихильників теорії «30 днів», то при поданні, наприклад, у березні 2012р. матір’ю дитини позову до суду, розрахунок пені виглядатиме таким чином:

Місяць виникнення заборгованості

Сума боргу (грн.)

х

Розмір пені за місяць

=

Сума пені (грн.)

Жовтень 2011р.

500,0

х

30%

=

150,0

Листопад 2011р.

500,0

х

30%

=

150,0

Грудень 2011р.

500,0

х

30%

=

150,0

Січень 2012р.

500,0

х

30%

=

150,0

Лютий 2012р.

500,0

х

30%

=

150,0

Разом:

2500,0

 

 

 

750,0

При цьому адепти саме такого способу обчислення неустойки виходять з наступного. Аліменти, визначені рішенням суду, стягуються з заробітку (доходу) щомісячно. Отже, розрахунковим періодом для нарахування пені також є місяць.

Інша група юристів (до якої себе зараховує й автор) використовує принципово інший підхід до нарахування пені.

Визначення неустойки та її різновиду – пені, міститься у ст. 549 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України). Відповідно до ч. 3 зазначеної правової норми, пеня – це неустойка, яка обраховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. У спорах, що виникають з загальноцивільних та господарських правовідносин, пеня завжди нараховується за весь період прострочення платежу. Наприклад, якщо боржник зобов’язаний був заплатити кредиторові визначену договором грошову суму 01 жовтня 2011р., то пеня нараховується не за 31 день жовтня, а за весь період прострочення – скажімо, по 27 березня 2012р., тобто, за 178 днів. Виходячи з правової та економічної суті пені, такий спосіб її обчислення необхідно використовувати і при стягненні неустойки за несвоєчасну сплату аліментів. Ст. 8 СК України передбачено, що у випадках, якщо особисті немайнові чи майнові відносини між подружжям, батьками і дітьми, іншими членами сім’ї та родичами не врегульовано СК, вони регулюються відповідними нормами ЦК. Звичайно, за умови, що це не суперечить суті сімейних відносин. Зрозуміло, що відносини, пов’язані з природою пені і порядком її обчислення, в СК безпосередньо не врегульовані. Тому нарахування пені не повинно обмежуватись тільки днями того місяця, за який аліменти не були сплачені. Законним, обґрунтованим і справедливим буде її нарахування за весь період прострочення – тобто, по день фактичного погашення боргу або по день пред’явлення позову до суду.

На сьогодні в Україні не існує єдиної, формально затвердженої компетентним державним органом методики розрахунку неустойки (пені) за прострочення аліментів. Деякі юристи навіть кладуть цю обставину в основу апеляційних скарг на рішення місцевих судів… На практиці позивачі та їх представники при розробленні позовних заяв щодо стягнення неустойки використовують одну з двох нижченаведених методик.

Методика №1. Пеня нараховується за наростаючим підсумком заборгованості. Наприклад, розмір аліментів становить вже згадані 500 грн./міс. Заборгованість виникла 01 жовтня 2011р. і тривала 5 місяців (була погашена 01 березня 2012р.). У цьому випадку сума боргу, на який нараховується пеня, зростає щомісяця, а для розрахунку приймають лише дні кожного окремого місяця.

Місяць заборгованості

Сума боргу (грн.)

х

Кількість днів прострочення

х

%

=

Сума пені (грн.)

Жовтень 2011р.

500,0

х

31

х

1

=

155,0

Листопад 2011р.

1000,0

х

30

х

1

=

280,0

Грудень 2011р.

1500,0

х

31

х

1

=

465,0

Січень 2012р.

2000,0

х

31

х

1

=

600,0

Лютий 2012р.

2500,0

х

28

х

1

=

700,0

Разом:

2500,0

 

2200,0

Методика №2. Пеня нараховується на суму заборгованості кожного місяця окремо, але за всі дні прострочення заборгованості. Наприклад:

Місяць заборгованості

Сума боргу (грн.)

х

Кількість днів прострочення

х

%

=

Сума пені (грн.)

Жовтень 2011р.

500,0

х

151

х

1

=

755,0

Листопад 2011р.

500,0

х

120

х

1

=

600,0

Грудень 2011р.

500,0

х

90

х

1

=

450,0

Січень 2012р.

500,0

х

59

х

1

=

295,0

Лютий 2012р.

500,0

х

28

х

1

=

140,0

Разом:

2500,0

 

2240,0

Результат (сума неустойки) при використанні обох методик розрахунку практично співпадає. Різниця у 40 грн. є несуттєвою і пояснюється неспівпаданням у кількості днів кожного місяця.

Про правильність здійснення розрахунку неустойки за весь період затримки аліментів свідчить й судова практика. Так, наприклад, в абзаці першому п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006р. №3 мова, зокрема, йде про те, що при виникненні заборгованості з аліментів внаслідок несвоєчасної виплати зарплати, затримання або неправильного перерахування аліментів банком та через інші поважні причини відповідальність на «аліментника» не покладається. У решті випадків, вважають судді ВСУ, неустойка стягується за весь час прострочення виплати аліментів. Можу навести приклади й по конкретних справах. Так, рішенням Апеляційного суду Запорізької обл. від 22 лютого 2011р. у цивільній справі №22-859/11 було скасовано рішення одного з місцевих судів на тій підставі, що, цитую: «… суд першої інстанції не правильно визначив розмір неустойки, … , оскільки перерахунок здійснив виходячи з числа днів місяця прострочення, а не з кількості днів за весь час прострочення». Ця ж апеляційна інстанція своєю ухвалою залишила без змін рішення іншого місцевого суду у цивільній справі №2-3366/10, згідно з яким неустойка була стягнута за наростаючим підсумком за весь період заборгованості – з листопада 2009р. по серпень 2010р. І таких прикладів можна навести чимало. Раніше згадуваний ВСУ, скасовуючи по іншій справі рішення місцевого та апеляційного судів, в ухвалі від 20 листопада 2008р. зазначив: «… суд не врахував, що пеня нараховується на всю суму невиплачених аліментів (заборгованості) за кожен день прострочення її виплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, протягом якого не здійснювалось стягнення…».

Таким чином, на мою думку, у спорі про період нарахування пені варто поставити крапку, погодившись з тим, що пеня має стягуватись не тільки за 30-31 день місяця несплати, а за весь період, за всі дні прострочення платежу.

Чому ж окремі юристи, у т.ч. навіть судді, продовжують нараховувати пеню тільки за дні місяця, за який мали бути сплачені аліменти? Думаю, це пов’язано з неправильним тлумаченням змісту ст. 196 СК України. Крім того, слід враховувати вплив на юристів-практиків авторитету провідних вчених, які дотримуються теорії «30 днів». Так, для прикладу, професор Зорислава Ромовська в науково-практичному коментарі Сімейного кодексу України пише: «… розмір неустойки за кожен день прострочення складатиме 30% від суми несплачених аліментів».¹ Далі автор коментара наводить приклад: громадянин К. протягом січня-березня не сплачував аліментів, визначених судом у твердій грошовій сумі – по 150 грн. щомісяця. На думку Зорислави Василівни, за кожен день прострочення з К. можна стягнути лише по 45 грн. (30% від 150 грн.). Такої ж точки зору дотримуються й автори судово-практичного (!) коментара до Сімейного кодексу України Л. та А. Гузь.² Але судова практика йде іншим шляхом…

Ще один цікавий аспект, пов'язаний з «аліментною» неустойкою, стосується можливості звільнення від її сплати чи зменшення розміру.

Ст. 196 СК України передбачає лише один випадок, при котрому особа, яка прострочила виплату аліментів, звільняється від стягнення пені. Мова йде про неповнолітнього платника аліментів. Ні з яких інших підстав, за наявності вини, «аліментник» принципово не може бути звільненим від стягнення з нього неустойки. А от зменшити розмір нарахованої неустойки – цілком реально. Заявляючи клопотання про зменшення розміру неустойки, відповідачі, як правило, обґрунтовують поважність причин несплати аліментів погіршенням свого матеріального становища, хворобою членів сім’ї, перебуванням на стаціонарному лікуванні тощо. Однак, останнє слово в оцінці поважності причин несвоєчасної сплати аліментів – за судом. Практика судочинства свідчить, що і місцеві, і апеляційні суди вельми лояльно ставляться до злісних неплатників аліментів. Так, один з місцевих судів м. Запоріжжя при заявленій позовній вимозі про стягнення пені у розмірі 200 000 грн. вирішив стягнути лише 40 000 грн. У свою чергу, Апеляційний суд Запорізької обл. також виявив гуманність – змінив рішення місцевого суду, зменшивши пеню до 15 000 грн. (цивільна справа №22-912/2012).

Для усунення різночитань ст. 196 СК України стосовно періоду, за який стягується пеня, та з метою її однакового застосування судами України, доцільно було б внести зміни до зазначеної правової норми, додавши у першій частині, після слів «за кожен день прострочення», слова «по день фактичного погашення заборгованості». А в частині другій ст. 196 СК України доцільним було б визначити поріг, нижче якого суди не мали б права зменшувати обґрунтовано нараховану неустойку. Адже пеня – це не стільки спосіб покарання, скільки засіб компенсації невиплачених чи не своєчасно виплачених коштів на утримання дитини.

 

(¹) – Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – С. 389-391.

(²) – Гузь Л.Є., Гузь А.В. Судово-практичний коментар до Сімейного кодексу України. – Х.: Фактор, 2011. – С. 422.


Автор
фото
Юрист (Запоріжжя) Виконано завдань: 1 Відгуків: 1191

Loading...
В даному розділі статей більше немає