Про інформацію, свідчення про стан здоров'я людини (в контексті Закону України "Про інформацію"))


Про інформацію, свідчення про стан здоров'я  людини (в контексті Закону України  "Про інформацію"))

  Згідно Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення статей 3,23,31,47,48 Закону України "Про інформацію" та статті 12 Закону України "Про прокуратуру" від 30.10.1997 року № 5-зп  Справа № 18/203-97

  Конституційні права людини і громадянина в України на інформацію, її вільне отримання, використання, поширення та зберігання в обсягах, необхідних для реалізації кожним своїх прав, свобод і законних інтересів, чинним законодавством держави закріплюються і гарантуються. Нормативна основа інформаційних правовідносин у державі  визначена у статтях 32 і 34 Конституції України, Законах України "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", а також у статтях 7,440 і 440-1 Цивільного Кодексу України, статтях 125,126 Кримінального кодексу України, спрямованих на захист честі, гідності та ділової репутації особи внаслідок поширення неправдивої інформації, відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, збереженням, використанням та розголошенням свідчень про особу.

  Частина друга статті 32 Конституції України не допускає збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Але вітчизняним законодавством не повністю визначено режим збирання, зберігання, використання та поширення інформації.

  Законом України "Про інформацію"  закріплює лише загальні принципи доступу громадян до інформації, що стосується їх особисто. Механізм реалізації зазначеного  права належним чином не визначений. 

 Через відсутність нормативної бази в Україні і зараз застосовують чимало норм наказів, положень і інструкцій, що суперечать нормам Закону України "Про інформацію" (далі по тексту - "Закон"), Основ законодавства України про охорону здоров'я, загальновизнаним міжнародним принципам рекомендаційного характеру, зафіксованим у Женевській декларації Всесвітньої медичної асамблеї ( вересень 1948р., з поправками  серпень 1968 р., вересень 1994 р.), у Міжнародному кодексі медичної етики (жовтень 1949р., з поправками серпень 1968 р., жовтень 1983 р.), у положенні про захист прав і конфіденційності пацієнта (жовтень 1993 р.), у Положенні і поглядах Всесвітньої психіатричної асоціації про права і юридичний захист психічно хворих (жовтень 1989 року) тощо.

 Таким чином, частину четверту статті 23 Закону треба розуміти так, що забороняється не лише збирання,  а й зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав і свобод людини.  До конфіденційної інформації, зокрема належать  свідчення про особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані).

  Згода на збирання, зберігання, використання і поширення відомостей щодо недієздатної особи надається членом її сім'ї або законним представником. У  період збирання інформації про нього кожний дієздатний, члени сім'ї  або законні представники недієздатного мають право знати, які відомості і з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються.  У період зберігання і поширення персональних даних ці ж особи мають право доступу до такого роду інформації, заперечувати її правильність, повноту тощо.

  Частину п'яту статті 23 Закону треба розуміти так, що кожна особа має право знайомитись з зібраною про неї інформацією в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях, якщо ці відомості не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

  Медична інформація, тобто свідчення про стан здоров'я людини, історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі і про наявність ризику для життя і здоров'я, за своїм правовим режимом належить до конфіденційної, тобто інформації з обмеженим доступом.

   Лікар зобов'язаний на вимогу пацієнта, членів його сім'ї або законних представників надати їм таку інформацію і в доступній формі.

  В особливих випадках, як і передбачає частина третя статті 39 Основ законодавства України про охорону здоров'я, коли повна інформація може завдати шкоди здоров'ю  пацієнта, лікар може її обмежити. В цьому разі він інформує членів сім'ї або законного представника пацієнта, враховуючи особливості інтереси хворого. Таким же чином лікар діє, коли пацієнт перебуває у непритомному стані.

   У випадках відмови у наданні або навмисного приховування медичної інформації від пацієнта, членів його сім'ї або законного представника вони можуть оскаржити дії чи бездіяльність лікаря безпосередньо до суду або, за власним вибором, до медичного закладу чи органу охорони здоров'я.

 Правила використання відомостей, що стосуються лікарської таємниці - інформації про пацієнта, на відміну від медичної інформації - інформації для пацієнта, встановлюються статтею 40 Основ законодавства України про охорону здоров'я та частиною третьою статті 46 Закону.

  У статті 48 Закону визначальним є норми, сформульовані у частині першій цієї статті, які передбачають оскарження встановлених Законом протиправних діянь, вчинених органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх  посадовими особами, а також політичними партіями, іншими об'єднаннями громадян, засобами масової інформації, державними організаціями, які є юридичними особами, та окремими громадянами, або до органу вищого рівня, або до суду, тобто за вибором того, хто подає скаргу. Частина друга статті 48 Закону  лише встановлює порядок оскарження протиправних дій посадових осіб у разі звернення до органів вищого рівня, а частина третя цієї статті акцентує на тому, що й оскарження, подане до органів вищого рівня, не є перепоную для подальшого звернення громадянина  чи юридичної особи до суду. Частиною третю  у контексті всієї статті 48 Закону не можна розуміти як вимогу обов'язкового оскарження протиправних дій  посадових осіб спочатку до органів вищого рівня, а потім - до суду. Безпосереднє звернення до суду є конституційним правом кожного.


Закалюжна Інна
Закалюжна Інна
Цікаво!
11 января 2016 в 21:58  
Bogdan  Serdyuk
Bogdan Serdyuk
Закалюжна Інна, цікаво це тоді коли ти звертаєшся до суду із запитом про доступ до публічної інформації, а тобі "кукіш" у відповідь пишуть "мантійні стратеги", хоча запитувана інформація і так міститься на самому суддівському ресурсі!:-( Скажи, Леся?!:-)
11 января 2016 в 22:32