Відсутність у сторони необхідних юридичних знань є достатньою підставою для поновлення процесуальних строків


Відсутність у сторони необхідних юридичних знань є достатньою підставою для поновлення процесуальних строків

Процесуальні строки.

Відсутність у сторони необхідних юридичних знань є достатньою підставою для поновлення процесуальних строків!

 Стикнувся з проблемою відновленням строку пред’явлення судового наказу (наказу господарського суду) до виконання. Підприємство звернулось до мене із питанням роз’яснити процедуру і суть викладеного питання.

Яка проблема у підприємства: підприємством було пропущено строк пред’явлення для примусового виконання наказу господарського суду до виконання в орган ДВС. Факт невиконання наказу суду було виявлено під час аудиту. З метою відновлення цього строку підприємство звернулось до суду. Підприємство мотивувало заяву про відновлення строку пред’явлення наказу до виконання відсутністю в штаті підприємства юрисконсульта, що унеможливило вчасне пред’явлення наказу до виконання. Підприємство послалося на повну необізнаність у питаннях юрис­пруденції.

Розглядаючи це питання суд вирішив, що відсутність юрисконсульта в штаті підприємства не може бути об’єктивною та поважною причиною пропуску процесуального строку для пред’явлення наказу до виконання, оскільки функції, спрямовані на захист і представництво інтересів позивача (зокрема і в органах державної виконавчої служби), може здійснювати також інша особа на підставі довіреності, навіть без зарахування до штату підприємства, а шляхом укладення окремих договорів на виконання необхідних дій та надання юридичних послуг. До речі, пред’явити наказ до виконання в змозі будь-який працівник підприємства. Для цього необхідно лише вчинити найпростіші дії — надіслати наказ рекомендованим поштовим відправленням до органу державної виконавчої служби.

Суд також дійшов висновку, що некомпетентність позивача в юридичних питаннях, а також відсутність у його штаті фахівця в галузі права не свідчать про поважність причини пропуску строку, установленого законодавством для пред’явлення наказу до виконання.

Отже, в задоволенні заяви було відмовлено.

 За приписами господарського процесуального кодексу України (ч.1 ст.119 ГПК) - у разі пропуску строку для пред’явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено. За вимогами ч. 1 ст. 53 ГПК причини пропуску встановленого законом процесуального строку мають бути визнані поважними. 

 Є уже певна судова практика з цього питання і відповідна мотивація.

Суди приходять до висновку, що поважними причинами пропуску строку визнаються тільки ті обставини, які є об’єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов’язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії.

Наприклад, мотивацією сторони в одній із справ про поновлення пропущеного процесуального строку було відсутність директора та юриста установи на роботі. Відмовляючи в задоволенні клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку суд навів мотивацію, що тимчасова відсутність директора та юриста, який представляв підприємство (обидва перебували у відрядженні), не може вважатися поважною причиною в розумінні ст.53 ГПК. Дійшовши такого висновку, суд узяв до уваги ту обставину, що заявник не позбавлений права та можливості за необхідності забезпечити участь у підготовці апеляційної скарги іншого представника (з-поміж як своїх представників, так і осіб, не пов’язаних з ним трудовими відносинами). Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (ст. ст. 32—34 ГПК), причому брак кош­тів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини пропуску відповідного строку. Крім того, у цій справі суд зауважив, що вказані скаржником обставини свідчать не про поважність причини пропуску процесуального строку, а про недбалість скаржника.

В аналогічному випадку з відмовою у відновленні пропущеного процесуального строку для подання касаційної скарги Вищий господарський суд в ухвалі від 9.02.2011 у справі №38/429 зазначив, що посилання скаржника на відсутність юриста в штаті підприємства стосується виключно організації скаржником власної внутрішньої діяльності. Тому касаційну скаргу було повернено без розгляду.

У справі №62/223-10 колегія суддів касаційної інстанції зазначила в ухвалі від 24.01.2011, що можливість вчасного подання касаційної скарги залежала виключно від волевиявлення самого скаржника, тобто мала суб’єктивний характер. На відсутність юриста на підприємстві як на поважну причину для пропуску процесуального строку також посилалися скаржники у справах №20/26/10 (ухвала ВГС від 23.03.2011), №35/512-05 (ухвала ВГС від 29.09.2006), №39/30пн (ухвала ВГС від 29.03.2010), але в суді касаційної інстанції в задоволенні скарг відмовили.

 Чинне процесуальне законодавство України не дає чіткої норми, яка б визначала поняття «поважна причина», її загальні ознаки і немає переліку поважних причин чи певного кола обставин, які можна вважати підставою для поновлення пропущених процесуальних строків.

Як же визначати такі причини і підстави? Суд самостійно оцінює причини поважності пропуску процесуального строку. При цьому суд зважує на обґрунтування та надані докази сторін. Оцінка здійснюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Це дуже суб’єктивно. Тому є необхідність у створенні судової практики. 

 Утім, як показує досвід, наявність судової практики — не панацея. Вона теж не гарантує єдності правових позицій суддів першої та вищої інстанцій у досить простих питаннях.

 Отже  тільки суду належить право відновити пропущений процесуальний строк на підставі певних обставин. Всі такі обставини передбачити неможливо. Але ж можна визначити перелік причин, які не можуть бути підставами для відновлення строку. Наприклад, постійна або тимчасова відсутність юриста на підприємстві. Утім, і такого переліку законодавець теж не передбачив.

 Висновок: у кожному конкретному випадку суд повинен ретельно оцінити докази й мотиви заявника, уважно вивчити обставини справи та дати мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку. За браком відповідних законодавчих норм під час визначення ступеня поважності причин пропуску строків у пригоді може стати судова практика, передусім апеляційної та касаційної інстанцій. Не слід забувати і про те, що строки для вчинення певних дій, визначені в процесуальному законодавстві, мають дисциплінувати осіб, які звертаються до суду.

 Для підвищення довіри громади до судів, на мою думку, слід забезпечити вироблення та неухильне дотримання судової практики.

Проте, виникає логічне запитання:

А чи може суддя при розгляді конкретної справи відійти від усталеної практики?

Ярослав Романюк (Голова Верховного Суду) на це запитання відповів так: «Суддя повинен знати про єдину судову практику й відобразити її у своєму рішенні; проте при цьому ретельно, обґрунтовано мотивувати, чому він, знаючи про усталеність судової практики, вважає за необхідне відійти від неї й ухвалити інше рішення».