Возобновление выплаты пенсии пенсионеру, выехавшему на ПМЖ в Израиль


Возобновление выплаты пенсии пенсионеру, выехавшему на ПМЖ в Израиль

Адвокат Литвинец Ю.В. в судебном порядке доказал противоправность отказа ПФУ о возобновлении выплаты пенсии гражданину Украины, выехавшему на ПМЖ в Израиль. До этого, супругу клиентки (также проживающему в Израиле), в судебном порядке, была назначена пенсия по возрасту. Подобных дел, по искам адвоката Литвинца Ю.В., уже рассмотрено судами более пяти. 

Далее текст судебного решения.  

 

Справа № 336/1021/16-а

пр. № 2-а/336/88/2016

      

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М  У К Р А І Н И

14 червня 2016 року                                        

Суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у Галущенко Ю.А., розглянувши у порядку скороченого провадження адміністративний позов ОСОБА_2 в особі представника Литвинця Ю.В. до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов*язання вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2016 року позивач звернулась до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просить  визнати протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя у поновленні виплати їй пенсії за віком; зобов*язати Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя поновити позивачці виплату пенсії за віком з 15.01.2016 року, та здійснити її перерахунок відповідно до ст. 43 Закону України «Про загальнообов*язкове державне пенсійне страхування»; зобов*язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що до виїзду на постійне місце проживання до держави Ізраїль, позивачка проживала в АДРЕСА_1 та отримувала пенсію за віком, потім виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, в звязку з чим виплату пенсії їй було припинено.

Позивачка звернулася до відповідача із заявою про поновлення їй виплати пенсії за віком. Однак, 18.01.2016 р. Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя, в своєму рішенні, зазначило про відсутність правових підстав для задоволення заяви, оскільки заявником при поданні заяви про поновлення пенсії від 15.01.2016 р. не надано документів, які б підтверджували її реєстрацію в Шевченківському районі м. Запоріжжя, а відповідно до закордонного паспорту заявник хоча і є громадянкою України, однак постійним проживанням зазначена країна Ізраїль. Позивачка вважає протиправною відмову відповідача щодо не поновлення виплати їй пенсії, у зв’язку з чим звернулась до суду.

В письмових запереченнях, відповідач заперечуючи проти позову зазначав, що позивачем при поданні заяви про поновлення пенсії не надано документів, які б підтверджували її реєстрацію в Шевченківському районі м. Запоріжжя, а відповідно до закордонного паспорту заявник хоча і є громадянкою України, однак постійним проживанням зазначена країна Ізраїль.

У відповідності до ст. 183-2 КАС України суд розглядає справу в порядку скороченого провадження. Повідомлені позивачем обставини та подані відповідачем заперечення є достатніми для ухвалення законного судового рішення, а тому розглядати справу за загальними правилами цього Кодексу, суд не вбачає.

Всебічно вивчивши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази в сукупності, суд дійшов до висновку, що позов заявлений обґрунтовано, та підлягає задоволенню в зв*язку із наступним.

Судом встановлено, що після розгляду звернення ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя від 15.01.2016 р., Управління своїм рішенням № 3 від 21.01.2016 р. відмовило позивачу в поновлення пенсії за віком, оскільки відповідного до закордонного паспорту № НОМЕР_1, виданого 03.03.1998 р. заявник є громадянкою України, постійним місцем проживання зазначена країна Ізраїль. Відповідно до заяви про поновлення пенсії від15.01.2016 року місце проживання заявника АДРЕСА_2. ОСОБА_2 при поданні заяви про поновлення пенсії не надано документів, які б підтверджували її реєстрацію в Шевченківському районі м. Запоріжжя.

Відповідно до п. 1.1, п. 1.5, п. 2.8 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім’ї у зв’язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі — орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв’язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім’ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, — до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім’ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

В ст. 46 Конституції України проголошено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто право на отримання пенсії в України є конституційним правом громадянина України.

В ст. 24 Конституції України зазначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно ч.1 ст. 7 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» загальнообов’язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов’язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

Позивач у своїй позовній заяві просить поновити їй пенсію, оскільки проживаючи в Ізраїлі, як громадянка України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Таким чином, ОСОБА_2, проживаючи в державі Ізраїль, являючись громадянкою України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

У відповідності з ч. 3 ст. 2 Протоколу N 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбаченихКонституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За таких обставин, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

В ч. 3 ст. 22 Конституції України проголошено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року у справі № 1-32/2009 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» визнано такими, що не відповідаютьКонституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України „Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» від 09.07. 2003 р. № 1058IV. Положення Закону України „Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Вказане рішення Конституційного Суду України є безумовною підставою для поновлення позивачу виплати раніше призначеної їй пенсії.

Згідно ч.2 ст.49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з’ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Відповідно ст. 51 Закону України «Про загальнообов’язковедержавне пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від’їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Наявність Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року у справі № 1-32/2009 про визнання такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування » від 09.07. 2003 р. № 1058IV є підставою для відновлення виплати пенсії.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов’язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов’язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, — в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі — ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою — статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ   є джерелом права та обов’язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов’язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».                  

На підставі наведеного суддя дійшов висновку, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV є підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, . З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.  

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 12 травня 2015 року по справі № 21-180а15.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги  ОСОБА_3 є довединими, обґрунтованими у зв`язку з чим підлягають задоволенню.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що відмова Управління пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя, щодо відмови у поновлені виплати пенсії громадянці України ОСОБА_3 є протиправною, позов підлягає задоволенню.  

Відповідно до ст. 267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов’язати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб’єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб’єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від десяти до тридцяти мінімальних заробітних плат.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, про необхідність зобов*язання відповідача подати в місячний до суду першої інстанції звіту про виконання постанови по справі.

Керуючись ст. ст. 67171969707186158-163183-2 КАС Українист.49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» ,  -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов*язання вчинення дій-задовольнити.

Визнати протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_2.

Зобов*язати Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2 з 15.01.2016 року та здійснити її перерахунок відповідно до ст. 43 Закону України «Про загальнообов*язкове державне пенсійне страхування».

Встановити з дати набрання постановою по справі законної сили місячний строк для подання Управлінням Пенсійного Фонду України в Шевченківському районі міста Запоріжжя (код ЄДРПОУ 20508387) до суду першої інстанції звіту про виконання постанови по справі.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання в суд першої інстанції апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                      Ю.А. Галущенко

14.06.16