Индивидуальная консультация
Платная консультация гораздо быстрее и эффективнее
Бесплатная онлайн консультация
Задайте Ваш вопрос и получайте ответы юристов




 
Украина

Конфликт между мужем и женой

26.12.2014 12:12

Здравствуйте. Опишите мне пожалуйста процес правильного составления заявления в милицию жены на мужа, при совершении кражи вторым личного имущества жены, угрозы применения насилия, а так же рукоприкладства(если отсутствуют следы на теле).
Имеет ли значение состояние в браке, а так же каковы должны быть действия правоохранительных органов. Будет ли выступать свидетелями по делу дети потерпевшой(16 и 21 год).


г. Запорожье

Комментарии автора вопроса

26.12.2014 12:13
-------------



Доступные специалисты в области уголовного права и процесса

Возможно Вам будут полезны следующие видеоконсультации

Могут ли посадить за долг банку?
Могут ли посадить за долг банку?
В этом ролике мы поговорим возможной криминальной ответственности за неуплату кредита Один из часто задаваемых...
Панасюк Сергей (юрист)
г. Киев

Ответы юристов

0
фото
Off-line Закалюжна Інна
адвокат
Житомир
ответил 26.12.2014 16:47
ответ исправлен 26.12.2014 16:51

Правоохоронці таку категорію справ називають битовухою і не приділяють належної уваги розгляду таких заяв, оскільки справи сімейні - це справи сімейні...Крім того, з точки зору закону не можна розглядати факт крадіжки у рамках сім"ї, оскільки майно є спільним.

Щодо погроз та нанесення тілесних ушкоджень то тут навпаки слід при кожному випадку звертатись до міліції. Сам факт існування таких заяв вже звертає увагу на порушника і зним будуть проводитись профілактичні бесіди. Сам фактіснування  погроз життю та здоров"ю вже є кримінально наказуємим злочином, однак потрібні неспоростовні докази.

Раджу прочитати:

С. М. Алфьоров, проректор Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, начальник Запорізького юридичного інституту, кандидат юридичних наук, доцент, заслужений юрист України ПОГРОЗА В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ У статті досліджено теоретичні та практичні проблеми, пов’язані з розумінням та застосуванням норм про погрозу за чинним кримінальним законом. В статье исследованы теоретические и практические проблемы, связанные с пониманием и применением норм об угрозе по действующему уголовному закону. Theoretical and practical problems are explored in the article, linked with und erstanding and by application of norms about a threat on a criminal law in force. Ключові слова. Злочин, кримінальна відповідальність, погроза, слідча та судова практика. Вступ. Характерна особливість чинного кримінального законодавства – наявність знач ної кількості оцінних понять. Не дивлячись на різне розуміння їх юридичного значення, практично всі автори визнают ь, що саме оцінні поняття Кримінального кодексу України (далі – КК України) є однією з головних обставин, які перешкоджають однаковому тлумаче нню та застосуванню кримінального законодавства. Одне з найпоширеніших оцінних понять у КК України – це погроза. Разом з тим її однакового розуміння і тлумачення як самостійного складу злочину та способу його вчинення нині в науці кримінального права немає . Окремі аспекти кримінальної відповідальності за погрозу вбивством досліджували П. П. Андрушко, Р. Ш. Ба банли, М. І. Бажанов, Ю. В. Бау лін, В. І. Борисов, Б. М. Головкін, О. Л. Гуртовенко, О. М. Джужа, В. П. Ємельянов, М. Й. Кор жанський, В. М. Куц, Н. В. Маслак, П. С. Матишевський, М. І. Мельник, Л. А. Остапенко, І. В. Са мощенко, В. В. Сташис, В. Я. Тацій, М. І. Хавронюк, О. М. Храмцов, В. В. Шаблистий, А. В. Шев чук, Є. В. Фесенко, С. С. Яценко та ін. Постановка завдання. Мета статті – дослідження теоретичних і практичних проблем, пов’язаних з розумінням і застосуванням норм про погрозу за чинним кримінальним законом. О. М. Храмцов з цього приводу зазначає, що найпоширенішим проявом кримінального психічного насильства є погроза. Незважаючи на велику кількість наукових праць, присвячених кримінально караним погрозам, немає єдності думок стосовно поняття погрози в кримінальному праві, її юридичних та фактич них ознак. Особливо це стосується такої важливої ознаки погрози, як її реальність [ 1, 29 – 30]. На нашу думку, зазначені вище проблеми не в останню чергу породжують дуже суперечливу слідчу та судову практику. Результати досліджень. Так, Хортицький районний суд Запоріжжя визнав винним К. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 152, ч. 2 ст. 153 КК України. Суд установив, що 11.12.2007 р., приблизно о 12 год 40 хв ночі, К., діючи умисно, з метою вчинення злочину проти статевої свободи і статевої недоторканності особи, перебуваючи в Парку Перемоги Запоріжжя, достовірно знаючи зі слів М., що вона непов нолітня, вирішив задовольнити з нею статеву пристрасть неприродним способом. Усвідомлюючи, що М. може опиратися, К. з метою придушення її волі застосував до неї погрозу фізичного насильства т а негайної фізичної розправи. К., використовуючи свою перевагу в силі, для досягнення злочинної мети застосував до неповнолітньої М. психічне насильство у вигляді погроз, вимоги мовчати, безвідмовного підкорення. Своїми діями К. придушив волю неповнолітньої М. до опору, діючи умисно, порушуючи її статеву недоторканність і статеву свободу, задовольнив свою статеву пристрасть у неприродній формі, вчинивши тим самим насильницький орогенітальний статевий акт. Через п’ять хвилин К. через придушення волі М. застосував погрози завдання побоїв та вбивства і вчинив з нею насильни цький статевий акт. Протягом нетривалого часу К. знову через залякування негайним застосуванням фізичного насильства вчинив з М. насильницький статевий акт, задовольнивши свою статеву пристрасть неприродним способом. Після тривалих злочинних дій К. залякав М. тим, що в разі повідомлення правоохоронним органам про вчинені стосовно неї злочинні дії вона буде позбавлена життя [2]. © С. М. Алфьоров, 2010 Жодного рішення щодо вчинення погроз убивст вом у даному випадку судом прий нято не було. Такі випадки незастосування ст. 129 КК України на практиці непоодинокі. На нашу думку, таку ситуацію можна пояснити:

   небажанням кваліфікувати суспільно небезпечні діяння за ст. 129 КК України через проблемність точного формулювання в описовій частині процесуальних д окументів усіх ознак погрози вбивством;  нерозумінням погрози вбивством як самостійного складу злочину та як способу його вчинення. Так, Харківський обласний суд визнав неправильним засудження за погрозу вбивством Ш. за те, що він вчинив зґвалтування, а потім погрожував потерпілій убивством, якщо вона розповість про це своїй матері. Суд не встановив, чи були в потерпілої реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, яка в даному випадку не супроводжувалася жодними діями, що свідчать про реальність погрози вчинити вбивство [ 3, 106]. Рішення суду відбулося в 1970 р., і на той час ні в кого не викликало сумнівів, хоча, на нашу думку, в даному випадку мала місце сукупність злочинів, а засудження районним судом за вчинення зґвалтування та погрози вбивст вом було обґрунтовано належним чином. Аналогічне рішення прийняла судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України 06 липня 1995 р., винісши ухвалу про виключення як зайвої кваліфікації дій за ст. 100 КК України 1960 р ., оскільки погроза вбивс твом одразу після зґвалтування охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 117 КК України 1960 р. Так, вироком судової колегії Житомирського обласного суду від 11 травня 1995 р. У . засуджено за ч. 4 ст. 117 КК України 1960 р. на вісім років позбавлення волі; за ст. 100 КК України 1960 р. – на один рік позбавлення волі. На підставі ст. 42 КК України 1960 р. остаточно У. призначено вісім ро ків позбавлення волі у виправно - трудовій колонії посиленого режиму. У. визнано винним у тому, що в середині серпня 19 94 р. він узяв із собою на чергування на тваринницький комплекс с. Нянівки малолітню Д. (11 січня 1981 р. н.), з матір’ю якої жив. У кімнаті сторожів У., застосовуючи насильство, погрожуючи розправою, а також використовуючи безпорадний стан Д. через малолі тній вік, зґвалтував її. З метою залякати Д., щоб вона нікому не повідомила про зґвалтування, У. заявив, що заріже її, продемонструвавши при цьому ножа. 07 грудня 1994 р. У. в стані алкогольного сп’яніння, застосовуючи фізичне насильство та використовуючи безпорадний стан потерпілої, повторно зґвалтував Д. у будинку її матері. Розглянувши касаційну скаргу та матеріали справи, судова колегія вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав: вина У. у зґвалтуванні Д. за обставин, зазначених у вироку, відповідає матеріалам справи і ґрунтується на доказах, детально перевірених у судовому засіданні. Посилання в касаційній скарзі на недоведеність вини У. у зґвалтуванні потерпілої Д. необґрунтоване. Д. дала свідчення, що в середині серпня 1994 р. на тваринницькому комплексі та 07 грудня 1994 р. в будинку її матері У., застосовуючи фізичне насильство та погрожуючи їй фізичною розправою, двічі зґвалтував її. Суд обґрунтовано визнав показання потерпілої Д. достовірними, оскільки вони підтверджуються іншими доказами, зібраними у справі. З висновку судово - медичної експертизи і показань судово - медичного експерта випливає, що з Д. були вчинені статеві акти у строк, який відповідає часу вчинення злочинів, та що вона статевої зрілості не досягла (курс. авт) . Аналіз доказів у їх сукупності свідчить, що У. із застосуванням фізичної сили та погроз двічі зґвалтував Д. Суд усебічно й повно дослідив обставини справи, дав зібраним у справі доказам правильну оцінку та обґрунтовано кваліфікував дії У. за ч. 4 ст. 117 КК України 1960 р. Що ж до кваліфікації дій У. за ст. 100 КК України 1960 р., то вона зайва, оскільки суд дійшов висновку, що засуджений одразу ж після зґвалтування погрожував їй убивством, і ця погроза повністю охоплюється складом злочину, передбаченого ч. 4 ст. 117 КК України 1960 р., і додаткової кваліфікації за ст. 100 КК України 1960 р. не потребує [ 4, 11 – 12]. На нашу думку, початкова кваліфікація була правильною та навіть неповною, оскіль ки потерпіла не досягла статевої зрілості, що потребує кваліфі кації за окремою статтею кримінального закону. Таке рішення суду прийнято 1997 р. Минає одинадцять років, і Пленум Верховного Суду України приймає діаметрально протилежне рішення стосовно погрози вбивством як самостійного складу злочину та як способу вчинення злочинів проти статевої свободи і недоторканності особи. П. 4 Постанови ПВС Укра їни від 30 травня 2008 р. No 5 “Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи” вимагає встановлення та д оведення реальності погрози вбивством, коли вона була виражена з метою подолання опору з боку потерпілої, тоді як ст. 152 КК України цього не передбачає. Вважаємо за доцільне навести такі положення даної Постанови. “Погроза вчинити вбивство, висловлена з метою подолання чи попередження опору потерпілої особи при зґвалтуванні або насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом охоплюється диспозиціями статей 152, 153 КК України і не вимагає додаткової кваліфікації за ст. 129 КК України. Якщо погроза вбивством була висловлена після зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрас ті неприродним способом, наприклад з метою, щоб потерпіла особа не повідомила про вчинене щодо неї, дії винної особи за умови, зазначеної у диспозиції частини першої статті 129 КК України, підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною цієї статті та відповідною частиною статті 152 або статті 153 КК України” [5]. На нашу думку, окремі положення викликають категоричні з аперечення та свідчать про різне розуміння погрози на етапі вдосконалення норми про кримінальну відповідальність за погрозу вбивством . Так, погроза застосуванням фізичного насильства повинна бути реальною, а реальність як обов’язкова

  ознака об’єктивної сто рони складу погрози характерна лише для ст. 129, 195, 266 КК України (погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози; погроза знищення майна, якщо були реаль ні підстави здійснення цієї погрози; погроза вчинити викрадення або використати радіоактивні матеріали, якщо були реальні підстави здійснення цієї погрози; погроза використати радіоактивні матеріали з метою спричинення загибелі людей або інших тяжких наслідків, якщо були підстави побоюватися здійснення цієї погрози), оскільки вона прямо зазначена законодавцем у диспозиціях цих норм. Для всіх інших складів злочинів, у яких погроза вбивством виступає способом їх учинення, реальність не є обов’язковою ознакою. У таких випадках до уваги слід брати лише суб’єктивний критері й – сприйняття реальності погрози вбивством потерпілим. Факт установлення об’єктивних підстав побоюватися здійснення погрози свідчить про необхідність кваліфікації вчинених злочинів за сукупністю – погроза вбивством та вчинений з її допомогою злочин (напри клад, розбій або зґвалтування). На підтвердження зазначеного положення Л. Д. Гаухман зазначає, що, як правило, не потрібна наявність підстав побоюватися здійснення погрози. Винятком є лише погроза вбивством як самостійний склад злочину, передбачений окрем ою статтею кримінального закону [ 6, 32]. У зв’язку із цим слушне твердження Н. Ф. Кузнецової, котра зазначає, що погроза як самостійний склад злочину відрізняється від погрози як способу вчинення злочину за змістом і метою. Цю погрозу н е спрямовано на дося гнення тієї злочинної мети, яка прямо вказана у статтях про розбій, зґвалтування і т. д. [ 7, 18]. Висновки. Отже, сучасне розуміння юридичної природи погрози як самостійного складу злочину та способу його вчинення має ґрунтуватися на тому, що погроза заст осування фізичного насильства як спосіб подолання опору її адресата не потребує такої ознаки, як реальність. Якщо судом буде встановлено під стави побоюватися здійснення погрози, то такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів – погроза вбивством (ст. 129 КК України) і склад злочину, який передбачає погрозу як спосіб його вчинення, до яких належать злочини проти статевої свободи і статевої недоторканності особи. Література 1. Храмцов О. М. Погроза в кримінальному праві України (питання теорії та пра ктики) [ Текст ] / О. М. Храмцов // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2007. – No 39. – С. 29 – 37. 2. Архів Хортицького районного суду м. Запоріжжя [ Текст ] // Кримінальна справа. – 2008. – No 1 - 300. 3. Витяг з постанови Президії Харківського обласного суду [ Текст ] // Радянське право. – 1970. – No 9. – С. 106. 4. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України [ Текст ] // Юридичний вісник України. – 1997. – No 71. – С. 11 – 12. 5. Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи [ Текст ] : Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. No 5 // Вісник Верховного Суду України. – 2008. – No 7 (95). 6. Гаухман Л. Д. Борьба с насильств енными посягательствами [ Текст ] / Гаухман Л. Д. – М. : Юрид. лит., 1969. – 120 с. 7. Кузнецова Н. Ф. Ответственность за приготовление к преступлению и покушение на преступление по советскому уголовному праву [Текст] / Кузнецова Н. Ф. – М., 1958. – 203 с.

Вплутування дітей у такі взаємовідносини питання спірне.


0
фото
Off-line Бондарева Ольга
Киев
ответил 26.12.2014 15:05
В браке всё имущество общее (мужа и жены),поэтому состава преступления нет. Надо сначала в судебном порядке разделить имущество супругов или признать Вашим личным, тогда сможете обращаться в исполнительную службу

закрыть

Узнать стоимость услуги юриста

Поделись этим вопросом с друзьями:


Категории вопросов





 

Телефон для связи

+38 (067) 2097711
 


Wayforpay Visa MC Privat24
2011 - 2016    Freelawyer.ua - Все права защищены
Для быстрого входа или регистрации используйте соцсети

Я юрист
Я клиент
Да, Я принимаю условия Пользовательского соглашения
Я хочу получать уведомления сайта
Уже зарегистрированы?